П`ятниця, 29.03.2024, 13:27
Вітаю Вас Гість | RSS


Форма входу
Реклама!

Каталог

Головна » Статті » Твори з укр.літератури » Драч Іван

"Я землі належу. Весь. До дна" (І. Драч)
Твір на тему: ""Я землі належу. Весь. До дна" (І. Драч)"

Шістдесяті роки були дивною епохою. Суспільство визволялося від жорстких, а часом і жорстоких регламентів сталінських часів, належне місце посідала віра і довіра між людей, демократизувалися відносини між посадовцями і підлеглими...

Коли ж зважити, що всі ці суспільно-політичні зрушення щасливо збігалися з небаченим до цього ривком наукової думки, яка вивела на орбіту в досі недоторканий космос Юрія Гагаріна, заглянула в ядро ще недавно не розщепленого атома, більше того — розшифрувала навіть генетичний код, то воістину шістдесяті роки — крутозламні.

Саме такі періоди виписують людей рішучих, з особливо розвинутим відчуттям свіжого, новаторського складу. І саме такий Іван Драч.

Кредо його як поета, як людини на той час можна записати чотирма такими рядками:



Я ж приходжу: мені до рук
Варто знати кожнісіньку ваду,
Але я вже скоріш помру,
Ніж з ракети в авто пересяду!



Сказано: оригінальний поет не той, кого наслідують, а той кого не можна наслідувати. Іван Драч відповідає цій парадоксальній формулі.

Справжня вартість поета визначається не тільки тим, що він творить сьогодні, а й живучістю його минулих набутків. Поема І. Драча «Ніж у сонці» сьогодні звучить, може, навіть актуальніше, ніж у 60-х, коли вона творилася.

«Сонце — це втілення людських прагнень до правди, до краси, до сміливості, до справедливості, до ніжності тощо. Як виникло Сонце? Сонце виникло у фокусі людських поглядів, звернених у небо, бо ж людина звикла дивитись у небо, якщо вона не тварина».

Сонце в контексті Драчевої поеми — то не тільки небесне світило, джерело енергії і життя. То, скоріше, морально-етична категорія, символ чистих начал, що є в кожній людині. У кожного, твердить Драч, мусить бути своє сонце, своя заповітна вершина, ідучи до якої ми очищаємося від випадкового, від вічної «суєти суєт», стаємо вищими і красивішими...

Та чи не найсучасніше звучить інше спрямування поеми. За останні десятиліття, що минули від часу її публікації, людство стало на порозі страшної катастрофи. І ті жахи, що в часи появи «Ножа в сонці» трактувалися як апокаліптичні гіперболи поета, стали реальністю. І страшною реальністю є «Чорнобильська мадонна» — крик одчаю, застереження людству...

Певне, тривожнішого дзвону, ніж у цих поемах І. Драча, які закликають до пильності, не пролунало в жодній літературі.

Поет писав:



Я землі належу. Весь. До дна.
А до сонця золота струна
Тчеться вітром, тчеться від землі —
Я пливу до сонця на крилі.



Душу носять по світах вітри.
Сонце мчить крилато догори.
Я ж землі належу. До кісток.
До майбутніх буйних пелюсток.



І ці вісім рядків найкраще показують нам, читачам, відношення поета до своєї творчості, що йде від землі, як сила стародавніх героїв.
Категорія: Драч Іван | Додав: slav4uk (11.01.2013)
Переглядів: 823 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Реклама
  • Рекомендуєм
  • Реклама!

    Copyright Slav4uk12 © 2024
    Конструктор сайтів - uCoz


    WOlist.ru - каталог сайтов Рунета