|
|
Каталог
Алегоричні образи соняшника і сонця у творі І. Драча "Балада про соняшник" (твір)
Твір на тему: "Алегоричні образи соняшника і сонця у творі І. Драча "Балада про соняшник""
Іван Федорович Драч — поет незвичайний і самобутній, поет-інтелектуал,
творчість якого піднеслася на благодатній хвилі зростання
громадсько-політичної свідомості людей, демократизації суспільства,
загального «потепління» в країні наприкінці 50-х і початку 60-х років.
Література в цей час звільнялася від канонів і догм соцреалізму. Молоді
поети і письменники і в цей час щастя своєї творчості знаходили в
пошуках нових форм, тем та нових ідейних перетворень. Поміж них був і
молодий поет Іван Драч. Уже перша його збірка була оцінена як етапна в
історії української поезії. Найвагоміший мистецький здобуток раннього
Драча — образ сонця.
Перші твори Івана Драча дають підставу говорити про
новаторський, нестандартний підхід поета до зображення життя людей. І
новаторство це ґрунтується на глибокому пізнанні народної творчості.
Однією з найхарактерніших ознак творчості поета є поєднання
фантастичного і реального.
Саме таким є його твір «Балада про соняшник». Тема твору, його
образна символіка — від народних, дуже давніх, іще язичницьких вірувань
про незвичайні перетворення в житті людей і в природі.
Ця рання балада поета у піднесено-романтичному дусі описує
незвичайне відкриття хлопчика-підлітка: сонце — всемогутнє. Як у
будь-якій баладі тут не обійшлось без дива. І це диво сталося з
сільським хлопцем-соняшником, у якого «були руки й ноги, було тіло
шорстке й зелене». Він бігав наввипередки з вітром, рвав на груші
гнилиці, купався коло млина й стрибав на одній нозі, щоб вилити воду з
вуха. Але раптом побачив сонце, велике та яскраве, «що їхало на
велосипеді, обминаючи хмари в небі». Це незвичайне фантастичне видиво
приводить до великого осяяння — глибокого пізнання та осмислення,
здавалося б, таких буденних явищ, як сонце в небі. Тому хлопчик-соняшник
і «застиг на роки і на століття в золотому німому заціпенінні: «Дайте
покататися, дядьку». І в душі зароджується найчарівніше й
найфантастичніше в світі: «Поезіє, сонце моє оранжеве». Цей символ такий
всемогутній, що може перетворити людину в рослину і навпаки. Поет
стверджує думку, що сонце — символ краси мистецтва, краси народного духу
й віри в нев'янучу народну творчість. І відтоді світ стає радіснішим,
дорожчим, ріднішим і відчутнішим.
Алегоричні образи сонця і соняшника у баладі вказують на порив
до високого творчого злету, що виходить із рідного грунту. Сонце, отже, —
це прекрасна, неповторна поезія, а соняшник — поет, що у великому
творчому натхненні описує рідну землю, сонце, природу й людей.
«Люблю повертати людину до сонця, мистецтва, в той казковий Храм
Сонця», — писав Іван Драч. І ми дуже вдячні йому за оті його золоті
промінчики-вірші, які світять нам яскравою чистотою, небуденністю,
радістю зустрічі з новим, прекрасним, незвичайним світом поезії.
Поезіє, сонце моє оранжеве!
Щомиті якийсь хлопчисько
Відкриває тебе для себе,
Щоб стати навіки соняшником.
|
| Категорія: Драч Іван | Додав: slav4uk (11.01.2013)
|
| Переглядів: 1071
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
