|
|
Каталог
Вселюдська трагедія та її осмислення у поемі І. Драча "Чорнобильська мадонна" (твір)
Твір на тему: "Вселюдська трагедія та її осмислення у поемі І. Драча "Чорнобильська мадонна""
Народжуються, народжуються малюки незрячі,
з хворим серцем, пальчиками, що зрослися.
За чорнобильські хмари, за українську нашу
слухняність — сплачують...
В. Терен. «Мічені атоми»
Митець потрібен своєму народові та й усьому світові тільки тоді,
коли він сучасний, коли його творчість іде по самому нерву життя, коли
вона зливається з криком його нації. «Чорнобильська мадонна» І. Драча
злилася з відчайдушним криком не лише народу України, а й з відчаєм
усього людства. Бо дійсність була страшніша за найчорнішу вигадку:
...сосни дощами спалені,
Лізуть в очі лихою іржею —
У якійсь несусвітній опалині
Денно й нощно блукають душею.
1986 рік. «Від Ради Міністрів СРСР. На Чорнобильській атомній
електростанції сталася аварія, пошкоджено один з атомних реакторів.
Вживаються заходи щодо ліквідації наслідків аварії. Потерпілим надається
допомога. Створено урядову комісію» («Известия», 1986, ЗО квітня).
А моє покоління в 1986 році тільки переступило поріг школи.
Пройшло багато років. А хлопців, які зробили крок до подвигу, немає. Не
відали вони ще тоді, що вогонь був не найстрашнішим ворогом. Той, інший,
невідомий, був підступніший — радіація. А може, не тільки радіація, а й
убогість душ наших. Не навчили, не вберегли, повірили без оглядки
науковому прогресу. Ми звикли,що коли народ здатен «розв'язувати питання
величезної технічної складності, що їх до Чорнобиля ніхто ніколи у
світі не розв'язував», а якщо я замість Чорнобиля напишу Диканівка, то
що зміниться? Чому такі розгнівані сили вибирають саме мою країну, що
вони хотіли так страшно сказати цьому нинішньому віку, від чого хотіли
усіх нас застерегти? І хоч у людей є очі — але вони можуть не бачити.
Розкрити очі, розбудити серце — таке завдання поеми І. Драча
«Чорнобильська мадонна». Бо саме мати, народжуючи дитину, народжує
народ, майбутнє.
Українська мадонна! Яка ти? Поет хоче змалювати тебе такою, як
малювали «богове мистецтво протягом тисячоліть — від Рубльова до
Леонардо да Вінчі, від Вишгородської Мадонни і до Сікстинської, від
Марії Оранти і до Атомної Японки...» Цей образ — не бутафорія, не
прикраса у канві сюжету. Зболено розмірковує митець, і на аркушах
з'являються гіркі, пекучі слова. Із них він творить свою поему, думки
тісно зв'язуються з конкретними подіями, переплітаються і створюють
образ «святої сили всіх святих» — образ української жінки —
Чорнобильської Мадонни:
Ти намагався писати про Неї — Вона пише тобою,
Як недолугою ручкою, нікчемним пером, як олівцем
Хапливим і ошалілим, покручем-олівцем...
Ти намагався її змалювати — вона вмочила тебе
в сльози і пекло, в кров і жахіття: фарби такі
ти подужаєш? Розпачу вистачить? Віри достане?
А безнадії? А проституйованого лахміття достатку?
А розпачу з того, як ти колег своїх-вішальників
збивав мовчанням своїм?
Уже з перших рядків поеми відчуваєш, що Душа поета «впіймала»
образ Мадонни на тлі атомної епохи. Він підбирає даю точні слова, що,
здається, тільки вони здатні донести в собі суть думки:
Я заздрю всім, у кого є слова.
Немає в мене слів. Розстріляли до слова.
Мовчання тяжко душу залива.
Ославленість — дурна і випадкова.
Я випалив до чорноти жури
Свою прокляту одчайдушну душу
І жестами, німий, возговорив...
Хай жестами. Але сказати мушу.
Один із центральних образів у світовій поезії — образ жінки.
Іван Драч послідовно розвиває традицію нашої літератури, зокрема
традицію шевченківську. У своїх творах поет не раз звертався до теми
сучасної жіночої долі (вірш «Прання», «Балада про дядька Гордія», «Троє
яблук циганок», «Балада про бляху» та інші), і завжди образ жінки у його
творчості багатоликий і ніколи не скращений. Правда, у кожному
конкретному випадку поет знайомився з життям конкретної героїні.
У своїй скорботній пісні поет створив образ-узагальнення,
образсимвол. Тут було що узагальнювати. І розповідь солдата з
будівельного батальйону, й осмислення літературних сюжетів на тему
Чорнобиля, і роздуми під час відкритого чорнобильського суду в закритій
зоні, і сучасні проблеми з «трагедіями фізиків-ліриків...» Це саме ті
центри, з яких складається твір. Саме з них тягнуться, перегукуючись,
лінії драматичних, етичних, екологічних, соціальних, ліричних та інших
подій, в яких так чи інакше відкривається образ Матері.
Згадаймо назви розділів з їхніми героїнями: «Солдатська
мадонна», «Трактористка», «Хрещатицька мадонна», «Скіфська мадонна»,
«Баба в целофані — паша мати», «Невмируща мати»... У кожній іпостасі
мати проживає свою велику драму, драму реального життя. Не можу не
навести уривок із розділу «Хрещатицька мадонна»:
Який напій ти в квітень той пила,
Коли, заквітла сином, ти казала,
Від Ірода себе не вберегла —
Тебе накрила та нечиста сила?!
А хустка збилась так на голові,
Що лисиною світиш, Божа Мати...
Я Божий слід твій бачу у траві,
Який боюсь і подихом займати.
Після «проклятого року» в Чорнобильській зоні солдати вирізують і
«хоронять» ліс. Щоранку виходячи на роботу, на піску вони бачать слід
босої жіночої ноги. Генерал думає, що це сліди його матері, яка тричі
тікала від сина з міста в село. Та Іван Драч пропонує нам свою версію:
Бігли босі сліди,
А пісок тільки спалено вився,
Шепотів, шурхотів,
В стежку шлейфом світився,
А ми німо дивилися —
От проява непевна яка!
Може, мати пішла в саркофаг
До Валерія Ходемчука?
Так, це сліди великих провин перед матерями, це сліди пам'яті, сліди зв'язків із батьківською землею і могилами свого роду.
Скільки стареньких, гордих, безпровинних бабусь залишилося
доживати віку в зоні — у своїх хатах, наповнених радіацією. Це вже не
художній вимисел поета, а гірка правда, реальність:
І знов стара до хати
Чимдуж чимчикувала,
Де бусол і криниця,
Де кіт її й корова,
І де усе, що сниться
Без слова, лихослова.
«Палаюча, мов смолоскип, впала вона на третину річок та на
джерела вод... А ймення звізди — Полин...» Звідки вона явилась, ця
«звізда Полин» — із ночей біблейських чи вже з ночей прийдешніх? Іван
Драч дає нам свою відповідь. Недбальство людське, жорстока їхня
невдячність, глумління над Матір'ю-природою, яка завжди була така добра
до нас у своїй вічній, безмежно терплячій любові, сучасна наука з її
фантастичною, не завжди контрольованою і, можливо, не до кінця пізнаною
могутністю призвели до катастрофи XX століття:
...ось фізик прибіг. Дивна для мене ця мить.
Яка ж я йому солом'яна оборона?!
Шепоче він болісно: — Вона мене не простить...
Не простить... Чорнобильська мадонна...
Як художник Іван Драч оригінальний і неповторний. Як влучно він
використовує виражальні можливості бурлеску, коли пише про «бабу в
целофані — нашу матір»:
«Чого це Ви, бабо, корову узули? —
А що радіація, Ви, мабуть, не чули?! —
В синових чоботах взута корова —
Нехай же пасеться і буде здорова.
І бабі ще дасть до відра молока.
Така замашна і молочна така.
— Чого це Ви, бабо, уся в целофані?
— Хіба ж я газет не читаю, чи як?
Корову видою на світанні,
Взую, одягну й веду за рівчак...
Звучать у поемі і ліричні інтонації, які вміщюють цілу гаму
почуттів та думок. Автор вдало вплітає в поетичні вирази термінологічну
та наукову лексику:
Було все мов на лезі,
Якому все стинати —
І квітку прямо в цезій
Поцілувала Мати.
Все плакало на сонце,
Не хтіло помирати
І квітку прямо в стронцій
Поцілувала Мати.
Чорнобильська катастрофа оголила пекучі проблеми, які ми
приховували самі від себе. Вона рентгеном просвітила мій народ і винесла
на поверхню виразки, які не менше руйнують людину, ніж сама радіація.
Це ненаситництво, апетит, якого не погамувати навіть у найчорніші хвилини людського страждання.
Знаходились і мародери, для яких всенародне горе було «щасливою» нагодою, щоб нагодувати свою ненаситну пельку:
Аж раптом рипнули двері. Щось сунуло вже до хати,
Ліхтарем її шмагонуло, Матір Божу стало здіймати,
Скриню стару одчинило, сорочку взяло з поликами,
Дихало перегаром, збиткувалося над віками...
Так описав І. Драч цих нелюдів у своїй поемі. А зараз що змінилося? А нічого.
Закінчився суд, де на лаві підсудних були людці, що займали
державні посади. Моя пам'ять зафіксувала лише деякі прізвища: О. Озеров,
В. Пантейлюк, Якушевський... Вони набивали кишені «зеленими», продаючи
«липові» довідки про участь у ліквідації катастрофи століття. Говорять,
що такі гроші не приносять щастя! Коли ж це для нас стане аксіомою?
Не лише Іван Драч у своїй творчості звернувся до чорнобильської
трагедії, але так її осмислити і зуміти відтворити словами з сучасних
поетів, мабуть, не зміг би ніхто. Бо він — художник, якому «немає скутих
норм. Він — норма сам, він сам у своєму стилі».
Скорботна пісня нашого поета допоможе зупинитися, поглянути навкруги і відповісти хоча б собі на його риторичні запитання:
Оце ми дожились, нема де правди діти:
На людські душі впала вже напасть.
Іти нема куди і ніде рвати квіти —
Начастувалися святих причасть.
(Я. Замулко)
|
| Категорія: Драч Іван | Додав: slav4uk (11.01.2013)
|
| Переглядів: 610
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
