Четвер, 14.12.2017, 19:11
Вітаю Вас Гість | RSS


Форма входу
Реклама!

Каталог

Головна » Статті » Твори з укр.літератури » Драч Іван

Вселюдська трагедія та її осмислення у поемі І. Драча "Чорнобильська мадонна" (твір)
Твір на тему: "Вселюдська трагедія та її осмислення у поемі І. Драча "Чорнобильська мадонна""

Народжуються, народжуються малюки незрячі,

з хворим серцем, пальчиками, що зрослися.

За чорнобильські хмари, за українську нашу

слухняність — сплачують...



В. Терен. «Мічені атоми»



Митець потрібен своєму народові та й усьому світові тільки тоді, коли він сучасний, коли його творчість іде по самому нерву життя, коли вона зливається з криком його нації. «Чорнобильська мадонна» І. Драча злилася з відчайдушним криком не лише народу України, а й з відчаєм усього людства. Бо дійсність була страшніша за найчорнішу вигадку:



...сосни дощами спалені,

Лізуть в очі лихою іржею —

У якійсь несусвітній опалині

Денно й нощно блукають душею.



1986 рік. «Від Ради Міністрів СРСР. На Чорнобильській атомній електростанції сталася аварія, пошкоджено один з атомних реакторів. Вживаються заходи щодо ліквідації наслідків аварії. Потерпілим надається допомога. Створено урядову комісію» («Известия», 1986, ЗО квітня).

А моє покоління в 1986 році тільки переступило поріг школи. Пройшло багато років. А хлопців, які зробили крок до подвигу, немає. Не відали вони ще тоді, що вогонь був не найстрашнішим ворогом. Той, інший, невідомий, був підступніший — радіація. А може, не тільки радіація, а й убогість душ наших. Не навчили, не вберегли, повірили без оглядки науковому прогресу. Ми звикли,що коли народ здатен «розв'язувати питання величезної технічної складності, що їх до Чорнобиля ніхто ніколи у світі не розв'язував», а якщо я замість Чорнобиля напишу Диканівка, то що зміниться? Чому такі розгнівані сили вибирають саме мою країну, що вони хотіли так страшно сказати цьому нинішньому віку, від чого хотіли усіх нас застерегти? І хоч у людей є очі — але вони можуть не бачити. Розкрити очі, розбудити серце — таке завдання поеми І. Драча «Чорнобильська мадонна». Бо саме мати, народжуючи дитину, народжує народ, майбутнє.

Українська мадонна! Яка ти? Поет хоче змалювати тебе такою, як малювали «богове мистецтво протягом тисячоліть — від Рубльова до Леонардо да Вінчі, від Вишгородської Мадонни і до Сікстинської, від Марії Оранти і до Атомної Японки...» Цей образ — не бутафорія, не прикраса у канві сюжету. Зболено розмірковує митець, і на аркушах з'являються гіркі, пекучі слова. Із них він творить свою поему, думки тісно зв'язуються з конкретними подіями, переплітаються і створюють образ «святої сили всіх святих» — образ української жінки — Чорнобильської Мадонни:



Ти намагався писати про Неї — Вона пише тобою,

Як недолугою ручкою, нікчемним пером, як олівцем

Хапливим і ошалілим, покручем-олівцем...

Ти намагався її змалювати — вона вмочила тебе

в сльози і пекло, в кров і жахіття: фарби такі

ти подужаєш? Розпачу вистачить? Віри достане?

А безнадії? А проституйованого лахміття достатку?

А розпачу з того, як ти колег своїх-вішальників

збивав мовчанням своїм?



Уже з перших рядків поеми відчуваєш, що Душа поета «впіймала» образ Мадонни на тлі атомної епохи. Він підбирає даю точні слова, що, здається, тільки вони здатні донести в собі суть думки:



Я заздрю всім, у кого є слова.

Немає в мене слів. Розстріляли до слова.

Мовчання тяжко душу залива.

Ославленість — дурна і випадкова.



Я випалив до чорноти жури

Свою прокляту одчайдушну душу

І жестами, німий, возговорив...

Хай жестами. Але сказати мушу.



Один із центральних образів у світовій поезії — образ жінки. Іван Драч послідовно розвиває традицію нашої літератури, зокрема традицію шевченківську. У своїх творах поет не раз звертався до теми сучасної жіночої долі (вірш «Прання», «Балада про дядька Гордія», «Троє яблук циганок», «Балада про бляху» та інші), і завжди образ жінки у його творчості багатоликий і ніколи не скращений. Правда, у кожному конкретному випадку поет знайомився з життям конкретної героїні.

У своїй скорботній пісні поет створив образ-узагальнення, образсимвол. Тут було що узагальнювати. І розповідь солдата з будівельного батальйону, й осмислення літературних сюжетів на тему Чорнобиля, і роздуми під час відкритого чорнобильського суду в закритій зоні, і сучасні проблеми з «трагедіями фізиків-ліриків...» Це саме ті центри, з яких складається твір. Саме з них тягнуться, перегукуючись, лінії драматичних, етичних, екологічних, соціальних, ліричних та інших подій, в яких так чи інакше відкривається образ Матері.

Згадаймо назви розділів з їхніми героїнями: «Солдатська мадонна», «Трактористка», «Хрещатицька мадонна», «Скіфська мадонна», «Баба в целофані — паша мати», «Невмируща мати»... У кожній іпостасі мати проживає свою велику драму, драму реального життя. Не можу не навести уривок із розділу «Хрещатицька мадонна»:



Який напій ти в квітень той пила,

Коли, заквітла сином, ти казала,

Від Ірода себе не вберегла —

Тебе накрила та нечиста сила?!

А хустка збилась так на голові,

Що лисиною світиш, Божа Мати...

Я Божий слід твій бачу у траві,

Який боюсь і подихом займати.



Після «проклятого року» в Чорнобильській зоні солдати вирізують і «хоронять» ліс. Щоранку виходячи на роботу, на піску вони бачать слід босої жіночої ноги. Генерал думає, що це сліди його матері, яка тричі тікала від сина з міста в село. Та Іван Драч пропонує нам свою версію:



Бігли босі сліди,

А пісок тільки спалено вився,

Шепотів, шурхотів,

В стежку шлейфом світився,

А ми німо дивилися —

От проява непевна яка!

Може, мати пішла в саркофаг

До Валерія Ходемчука?



Так, це сліди великих провин перед матерями, це сліди пам'яті, сліди зв'язків із батьківською землею і могилами свого роду.

Скільки стареньких, гордих, безпровинних бабусь залишилося доживати віку в зоні — у своїх хатах, наповнених радіацією. Це вже не художній вимисел поета, а гірка правда, реальність:



І знов стара до хати

Чимдуж чимчикувала,

Де бусол і криниця,

Де кіт її й корова,

І де усе, що сниться

Без слова, лихослова.



«Палаюча, мов смолоскип, впала вона на третину річок та на джерела вод... А ймення звізди — Полин...» Звідки вона явилась, ця «звізда Полин» — із ночей біблейських чи вже з ночей прийдешніх? Іван Драч дає нам свою відповідь. Недбальство людське, жорстока їхня невдячність, глумління над Матір'ю-природою, яка завжди була така добра до нас у своїй вічній, безмежно терплячій любові, сучасна наука з її фантастичною, не завжди контрольованою і, можливо, не до кінця пізнаною могутністю призвели до катастрофи XX століття:



...ось фізик прибіг. Дивна для мене ця мить.

Яка ж я йому солом'яна оборона?!

Шепоче він болісно: — Вона мене не простить...

Не простить... Чорнобильська мадонна...



Як художник Іван Драч оригінальний і неповторний. Як влучно він використовує виражальні можливості бурлеску, коли пише про «бабу в целофані — нашу матір»:



«Чого це Ви, бабо, корову узули? —

А що радіація, Ви, мабуть, не чули?! —

В синових чоботах взута корова —

Нехай же пасеться і буде здорова.

І бабі ще дасть до відра молока.

Така замашна і молочна така.

— Чого це Ви, бабо, уся в целофані?

— Хіба ж я газет не читаю, чи як?

          Корову видою на світанні,

          Взую, одягну й веду за рівчак...



Звучать у поемі і ліричні інтонації, які вміщюють цілу гаму почуттів та думок. Автор вдало вплітає в поетичні вирази термінологічну та наукову лексику:



Було все мов на лезі,

Якому все стинати —

І квітку прямо в цезій

Поцілувала Мати.

Все плакало на сонце,

Не хтіло помирати

І квітку прямо в стронцій

Поцілувала Мати.



Чорнобильська катастрофа оголила пекучі проблеми, які ми приховували самі від себе. Вона рентгеном просвітила мій народ і винесла на поверхню виразки, які не менше руйнують людину, ніж сама радіація.

Це ненаситництво, апетит, якого не погамувати навіть у найчорніші хвилини людського страждання.

Знаходились і мародери, для яких всенародне горе було «щасливою» нагодою, щоб нагодувати свою ненаситну пельку:



Аж раптом рипнули двері. Щось сунуло вже до хати,

Ліхтарем її шмагонуло, Матір Божу стало здіймати,

Скриню стару одчинило, сорочку взяло з поликами,

Дихало перегаром, збиткувалося над віками...



Так описав І. Драч цих нелюдів у своїй поемі. А зараз що змінилося? А нічого.

Закінчився суд, де на лаві підсудних були людці, що займали державні посади. Моя пам'ять зафіксувала лише деякі прізвища: О. Озеров, В. Пантейлюк, Якушевський... Вони набивали кишені «зеленими», продаючи «липові» довідки про участь у ліквідації катастрофи століття. Говорять, що такі гроші не приносять щастя! Коли ж це для нас стане аксіомою?

Не лише Іван Драч у своїй творчості звернувся до чорнобильської трагедії, але так її осмислити і зуміти відтворити словами з сучасних поетів, мабуть, не зміг би ніхто. Бо він — художник, якому «немає скутих норм. Він — норма сам, він сам у своєму стилі».

Скорботна пісня нашого поета допоможе зупинитися, поглянути навкруги і відповісти хоча б собі на його риторичні запитання:



Оце ми дожились, нема де правди діти:

На людські душі впала вже напасть.

Іти нема куди і ніде рвати квіти —

Начастувалися святих причасть.



(Я. Замулко)

Категорія: Драч Іван | Додав: slav4uk (11.01.2013)
Переглядів: 255 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Реклама
  • Рекомендуєм
  • Реклама!

    Copyright Slav4uk12 © 2017
    Конструктор сайтів - uCoz


    WOlist.ru - каталог сайтов Рунета