|
|
Каталог
Образ Володьки Лободи (за романом Олеся Гончара "Собор") (твір)
Твір на тему: "Образ Володьки Лободи (за романом Олеся Гончара "Собор")"
Той будує, той руйнує...
Т. Г. Шевченко "Сон"
"Чи світ іде до того... що на арену виступають тільки двоє: Руйнач і
Будівник..." - говорить професор Яворницький у романі О. Гончара
"Собор".
Будівники зводять величні споруди, вирощують сади і хліб, творять
красу, захищають добро, бережуть собори людських душ. Руйначі нищать
природу, паплюжать красу, прагнуть перетворити людські душі на купу
цегли, або зовсім її знищити. Будівельників значно більше, тому світ
живе і розквітає. А "зайнятий руйнуванням неминуче деградує".
Яскравим представником Руйначів виступає в романі О. Гончара "Собор"
"висуванець", "батькопродавець" і духовний пігмей Володька Лобода.
Володимир - син старого сталевара, чесної і мудрої людини. Але він
потрапляє в абсолютну залежність від "наркотику владолюбства, героїну
кар'єризму", стає своєрідним Геростратом нашого часу.
Кажуть, що все ліпше пізнається у порівнянні. Роман "Собор"
"населений" прекрасними людьми, і саме в порівнянні з ними ми так
виразно бачимо жалюгідність цього зачіплянського "генія", який чого
тільки не вигадував (і "кімнати щастя", і вікторини, і карнавали, і
навіть кольоретки для цукрових коробок) аби висунутися, догодити
начальству! Ця людина, не маючи власного світогляду, постійно прагне
вловити настрій вищих інстанцій: "... кортіло "генієві" наперед вгадати,
як той поведеться в питанні про собор, щоб і собі відповідно
відкорегувати паруси".
Контраст між Будівниками і Руйначем Володькою Лободою відчувається в усьому.
Для перших кохання - основа життя, продовження роду людського. Для
Володьки його ніби не існує - у дівчині він бачить красиву річ, яку ще
треба "шліфувати" під свій смак.
Будівники близькі до природи, Лобода-старший закликає кожного
посадити дерево, у той час як Лобода-молодший збирається чи то затопити,
чи то висушити плавні, байдуже, що саме, аби привернути до себе увагу
начальства.
Будівники не втрачають історичної пам'яті, вони знають своїх предків
і шанують їх. Яворницький ризикував життям, щоб врятувати козацький
музей, уся Зачіплянка обурювалася через зникнення таблички -"паспорта" з
історичної пам'ятки - собору. А Володька лобода? У нього руки сверблять
перетворити цю прекрасну споруду на купу цегли, бо на його думку собор -
"мотлох віків". Існування ж собору ніби підкреслює ницість і
дріб'язковість його власної душі.
Важливу роль відіграє в житті людини прекрасне. а хіба це здатен зрозуміти такий-от "висуванець"?
Світ творять трударі. Старі сталевари в будинку інвалідів не можуть
сидіти склавши руки, і працюють у своєму підсобному господарстві. Як до
творчості ставиться до власної ливарської праці Іван Баглай. Микола
Баглай та Олекса-механік прагнуть створити димоуловлювачі, щоб люди
дихали чистим повітрям. Єлька пестить колоски, вирощені її подругами...
А що робить Володька? Лише метушиться, сьорбає юшку з браконьєрами та робить капості порядним людям.
То який же ж слід залишиться після нього на землі? Хіба що з тих, що їх хочеться витерти з чистої підлоги брудною ганчіркою.
Людину людиною роблять доброта і чуйність. Старий Лобода відчуває
тяжкий настрій незнайомої дівчини і прагне їй допомогти, у той час, як
його горе-син брутально ображає старого вчителя. Ставлення Володьки до
рідного батька теж яскраво характеризує його як Руйнача. Спочатку він
бере старого Лободу до себе, але - чому? "Біля мене будете, тату, а то
скажуть, наче у вас і сина нема! А ви ж заслужений металург, з вашою
славою і мені легше..." - пояснює він. Та навіть така "добра справа"
виявилась для нього надто складною - невдовзі з вражаючою легкістю
Володька відправляє батька до будинку ветеранів і навіть майже не
навідується до нього.
"Казали колись, ... що в людини на плечі, і на лівім, і на правім,
сидить невидимий... товариш Дух, так його назвемо. Один підказує: роби
добро, а другий у друге вухо нашіптує, підбиває на зло..." - говорить у
романі Гончара старий Нечуйвітер. Питання в тому - кого саме
слухатиметься людина...
Добро і зло споконвіку в двобої. Від самого створення світу виникли
протилежності: Бог і диявол, Авель і Каїн, любов і ненависть, воля і
рабство, добробут і злидні, творчість і руйнування... Але ми бачимо в
романі, що Будівників усе ж таки більше.
Тож давайте прислухатись саме до доброго "товариша Духа". Не варто
наслідувати прикладу Володьки-"висуванця". Тоді нам вдасться зберегти
найпотрібніше - собори нашої душі.
|
| Категорія: Гончар Олесь Терентійович | Додав: slav4uk (09.01.2013)
|
| Переглядів: 773
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
