|
|
Каталог
Моє ставлення до образу Володьки Лободи (за твором О. Гончара "Собор")(твір)
Твір на тему: "Моє ставлення до образу Володьки Лободи (за твором О. Гончара "Собор")"
Першу публікацію роману О. Гончара «Собор» літературознавці й критики
зустріли з захопленням, адже автор створив галерею позитивних
персонажів, які працюють на благо Батьківщини. Але через кілька днів
після виходу роману розгорнулася широкомасштабна акція паплюження твору:
виявляв свою пильність академік Шамота, одностайно обурювалися в
колективних листах «металурги», «шахтарі», «селяни». Певну роль у
розгромі «Собору» зіграло те, що Володьку Лободу було легко впізнати.
Подібні йому «висуванці» зносили собори, будували атомні станції у
густонаселених районах, планували повернути ріки і т.д. У порівнянні з
іншими безголовими керівниками Володьці Лободі випадає скромне місце:
немає в нього спритності, кмітливості, які були притаманні
високопоставленим бюрократам. Він псує собі анкету необдуманим
розлученням, здає батька у будинок для ветеранів, безглуздо,
по-хлоп'ячому, ховає у себе в кабінеті «охоронну грамоту», зняту вночі з
собору, силоміць сватає «безпаспортну» Єльку, приїздить з друзями на
браконьєрську юшку у рідне селище, де його всі знають. Він птах
невисокого лету, і вся його кар'єра вкладається у ним самим визначені
рамки: «...тебе проводжав інструктором, а зараз сам інструкторів ганяю».
Лобода наповнений «геніальними» ідеями, які він так і сипле на
ходу. «Кімнати щастя», вікторини, карнавали. Палац шлюбів, святкові
кольоретки для цукеркових коробок — все це його винаходи. Але душа
«генія» прагне до чогось масштабнішого. Погляд кар'єриста зупиняється на
обшарпаному соборі, що височіє серед Зачіплянки. Правда, до 300-річчя
Переяславської ради Володька запропонував одягти собор у риштовання, але
реставрувати його, природно, ніхто не збирався. Лобода зумів зімітувати
увагу до пам'яток старовини, а після свята риштовання зняли. Собор
зробився притчею во язицех, псував красу робітничого селища і Володьчину
кар'єру. Висуванець мріє знести собор, а на тому місці «відгрохати»
критий ринок чи молодіжне кафе, щоб «в області тільки ахнули б». Оце
«ахнули б», помітили, оцінили, підвищили — головна рушійна сила всієї
діяльності Лободи. Вся ця жалюгідна метушня свідчить про його
тупуватість, обмеженість і неповороткість думки. Він здається
водевільним персонажем, але зараз ми вже знаємо, на що здатна така
войовнича посередність на керівних посадах. Це сила, яка іде по світу і
задає тон. «Ейнштейн ніщо порівняно з ним. Той робить відкриття, а цей
вирішує. Кнопки натискає. Кладе резолюцію на твоїй долі... Для нього ми
піддослідні. Він вважає обов'язком нас будь-що обстругати, підігнати під
власну подобу... Його мрія — бачити навколо себе легіони, що однаково
думають, на тебе й на мене він дивиться як на сировину, як на руду, з
якої треба болванки виплавити», — так говорить Ромчик Орлянченко про
Лободу. Діяльність таких висуванців призвела до екологічних і соціальних
катастроф, до того життя, яким живе народ сучасної нам України —
незалежної, вільної, але голодної, збанкрутілої, нещасної країни.
|
| Категорія: Гончар Олесь Терентійович | Додав: slav4uk (09.01.2013)
|
| Переглядів: 632
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
