Четвер, 14.12.2017, 19:07
Вітаю Вас Гість | RSS


Форма входу
Реклама!

Каталог

Головна » Статті » Твори з укр.літератури » Довженко Олександр Петрович

Доля народу крізь призму авторського бачення й оцінки (за твором "Україна в огні")

Твір на тему: "Доля народу крізь призму авторського бачення й оцінки (за твором "Україна в огні")"


Слов'янство поки що дало світові
в кінематографі одного великого митця,
мислителя і поета — Олександра Довженка.

Чарлі Чаплін



Про Олександра Довженка сучасники розповідають, що він дуже любив красивих людей. І красу він сприймав не тільки вроджену, він любив усе красиве в людині: поведінку, чемність, охайність, особливо ж його приваблювали люди з красивою доброю душею. Тож не дивно, що він у своїй творчості обстоював людину як неповторну особистість з її внутрішнім світом і, головне, з її почуттям власної гідності.

Великому майстрові доля відвела час, коли влада в Україні (і не тільки в ній) була узурпована представниками однієї партії — комуністичної, це був час, коли сталінська система нівелювала людину навіть не до коліщатка-гвинтика, а до статистичної одиниці без імені- прізвища, без роду-племені. І в таких умовах творив свої шедеври неповторний, геніальний Майстер і великий правдолюб — Олександр Довженко. Він написав багато творів, де висловив щире захоплення своїм мужнім, працьовитим, талановитим, красивим, високоморальним народом (кіноповісті «Зачарована Десна», «Повість полум'яних літ», «Україна в огні», оповідання та ін.). Як митець, Довженко завжди відстоював активну громадянську позицію, що ґрунтувалася на моральних засадах, а не на лозунгах, і завжди висловлював свій протест проти пасивності, покірності долі. Тому особливо яскраво це відбилося в його оповіданнях, «Щоденнику», кіноповісті «Україна в огні».

Кіноповість «Україна в огні» була написана Довженком у розпал війни — у 1943 році (надрукована вона була вже після смерті автора через 23 роки), хоча задум виник ще в 1941 році, коли Довженко довідався, що Київ захопили німці. Коли твір уже був написаний, його розкритикували, паплюжачи самого автора, Довженко у своєму «Щоденнику» занотовує: «Мені важко од свідомості, що «Україна в огні» — це правда. Прикрита і замкнена моя правда про народ і про його лихо. Значить, нікому, отже, вона не потрібна і ніщо, видно, не потрібно, крім панегірика». Не дивно, що Сталіну цей твір не сподобався, і він особисто заборонив друкувати його. Наближене оточення Сталіна радило Довженкові переписати твір, зменшити гостроту порушених проблем, навіть цинічно підказували, що, мовляв, треба по твору «порозкидати серпочки-молоточки», дивись і щось вийде з цього. На це Майстер не пристав, для нього правда, як і мати, — одна-єдина, якою б вона не була.

Твір, до якого ввійшли оповідання «Перемога», «Незабутнє», «На колючому дроті», уривки з «Тризни», — це гостра реакція Довженка на трагедію рідного краю. Автор відобразив складні, драматичні події війни, показав і людське благородство, і людську підлість, це — чесна і неприхована правда про перший період війни 1941-1945 pp., це розповідь про подвиг народу-воїна, народу-миролюбця, який виніс на собі страшний тягар і переміг. Твір за широтою узагальнення, за філософією протистояння людини і війни не тільки підіймався над усіма іншими творами, написаними про війну, але й гостро суперечив комуністичній ідеології, апологетом якої був Сталін. До того ж Довженко насмілився не просто прославити радянський народ, а порушив проблему національної самосвідомості в цей трагічний момент. Про цю проблему ми ще не раз прочитаємо в його «Щоденнику», власне, його нотатки також органічно влилися в кіноповість «Україна в огні». Назва твору має символічний підтекст: Україна палає у вогні війни, але вона палає і від гніву народного: «Такий страшний був світ у бою. Одна лише людина могла витерпіти бій...» Показовою є зав'язка твору — це момент евакуації «втікачів», коли селяни, що були прив'язаними до землі, дорікають першим у легкодухості, а ті — що вони лишилися чекати ворога. А далі все закрутилося в жорстокому вирі війни: відступ радянських військ, поява зрадників (Заброда), і всюди крокувала смерть, забираючи життя. Вражає масштабність охоплених подій у кіносценарії: фронт, село Тополівка, гітлерівська Німеччина.

Однією з причин трагічного початку війни письменник вважав ту, що радянським воїнам «ніхто не став ... у пригоді з славних прадідів історії, великих воїнів, бо не вчили їх історії». І читаємо в «Щоденнику»: «Єдина країна в світі, де не викладалася в університетах історія цієї країни, де історія вважалася чимсь забороненим, ворожим і контрреволюційним, — це Україна. Другої такої країни на земній кулі нема. Де ж і рождатися, де плодитися дезертирам, як не у нас. Де рости слабодухим і запроданцям, як не у нас».

Головним героєм твору є Україна, що вкотре вже стала руїною. Митець найбільше приділяє уваги болючій темі — жінка і війна. Перед нами постають образи трагічні й величні водночас: насамперед це — берегиня роду (Тетяна Запорожчиха, її донька Олеся, Христя Хутірна, Мотря Левчиха). Цілісний і величний за своєю суттю є образ Олесі: «Красива й чепурна, невсипуща в роботі і скромна». Образ Христі — трагічний, бо її прилюдно в партизанському загоні суджено за щирість і правду. Доля Христі символізує долю України, покинутої на глум і розтерзання. Тому Христя запитує: «...Чому я виросла не горда, не достойна і не гідна? Чому в вашому районі до війни ви міряли дівочі наші чесноти головним чином на трудодень і на центнери бурякові?..»

Ще одна проблема, яка хвилювала Довженка, — це українська державність, і в тому, що Україна — «вічна вдова», а в її народу «безмірно жахлива доля», письменник звинувачує, зокрема, тоталітарну систему з її цькуванням інтелігенції, духом пристосовництва, переслідуванням за любов до свого народу. Сам же митець просив у долі ясного розуму, щоб «зробити щось добре для свого народу». «Україна в огні» — це неприкрашена й страшна правда про випробування, що випали на долю нашого народу під час другої світової війни. Письменник-гуманіст з усією силою свого таланту засуджує війну як найжахливішу катастрофу в житті народу й окремої людини, а не суцільний героїзм. В уявленні письменника «епічна героїка... — це та героїка, що народжується зі страждань і трагедії». У своєму «Щоденнику» він зробив запис: «Книги і фільми про нашу правду, про наш народ мусять тріщати од жаху, страждань, гніву і нечуваної сили людського духу».

Довженко завжди пам'ятав про покликання митця служити рідному народові, і хоча він з болем написав у своєму «Щоденнику»: «Я позбавлений творчості в житті, позбавлений радощів і гордощів творчості на користь народу. Я не живу в атмосфері державного горіння... Мене туди не пущено», — те, що він встиг створити, стало перлиною українського мистецтва, нетлінним скарбом для прийдешніх поколінь, яким буде не байдужа історія рідного народу. До його мудрих слів ще будемо звертатися й звертатися, перечитувати й шукати ті настанови, які допоможуть українському народові й кожній людині зокрема реалізувати себе заради майбутнього.
Категорія: Довженко Олександр Петрович | Додав: slav4uk (18.01.2013)
Переглядів: 981 | Рейтинг: 1.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Реклама
  • Рекомендуєм
  • Реклама!

    Copyright Slav4uk12 © 2017
    Конструктор сайтів - uCoz


    WOlist.ru - каталог сайтов Рунета