|
|
Каталог
Олександр Довженко: трагізм творчої долі (твір)
Твір на тему: "Олександр Довженко: трагізм творчої долі"
"Я народився і жив для добра і любові", — так про себе говорив цей
унікальний феномен доби, бо жив і творив Олександр Довженко для людей.
Всі його твори пройняті любов'ю до України, значить — передусім
українців: працьовитих, винахідливих, терплячих, співучих, мужніх...
Як йому хотілося змінити світ на краще, оповити, очистити від
фальші. Митець оспівував творчу людину, яка невтомно працює, яка
бореться зі злом, несправедливістю, черствістю і байдужістю.
Нова влада давала надію на щасливе майбутнє. Але пізніше
з'явилася прірва, в яку "котилося суспільство". Коли ж відчує це
Довженко, то почне прозрівати від облудного сну, і це стане для нього
трагедією. Завдаватимуть нестерпних мук внутрішні суперечності.
Партійні керівники нав'язували тематику творів. Довженко, як і
багато інших письменників, змушений служити фальшивим ідеям. Та все ж
внутрішня воля бере верх, він правдиво показував те, що його мучить.
У повісті "Земля" митець, змальовуючи колективізацію села,
проводить основну думку: життя не можна вбити, воно продовжується за
будь-яких обставин, воно торжествує.
Особливо вражає його "Щоденник", у якому майстер відкриває свою
душу, свої болючі рани: "Сьогодні я знову в Москві. Привіз з Києва
стареньку свою матір. Сьогодні ж узнав од Большакова і тяжку новину: моя
повість "Україна в огні" не сподобалася Сталіну, і він її заборонив для
друку і для постановки.
Що його робити, ще не знаю. Тяжко на душі і тоскно. І не тому
тяжко, що пропало марно більше року роботи, і не тому, що возрадуються
вразі, і дрібні чиновники перелякаються мене і стануть зневажати. Мені
важко од свідомості, що "Україна в огні" — це правда. Прикрита і
замкнена моя правда про народ і його лихо. Значить, нікому, отже, вона
не потрібна, і ніщо, видно, не потрібно, крім панегірика" (26.11.1943
p.).
Болісно вдарила ця звістка по Довженку. Його було вислано з
України як ворога. 27 липня 1945 року він знову занотує у своєму
художньому документі: "...Товаришу мій Сталін, коли б Ви були навіть
Богом, я й тоді не повірив би Вам, що я націоналіст, якого треба
плямувати й тримати в чорнім тілі. ...невже любов до свого народу є
націоналізм".
І через два роки ці ж думки терзатимуть йому душу. 5 вересня
1945 р. він запише: "Не хочу я мучитись! Не хочу оплакувати своє
вигнання з України. Не хочу хоронити себе на чужині.
...Я не Хрущову належу. Я не його прикріплений. І не Україні
одній я належу. Я належу людству, а не кон'юнктурним намісникам України
моєї і їх лизоблюдам і гайдукам п'яненьким. Мистецтво моє — мистецтво
всесвітнє. Буду творити в ньому скільки вистачить сил і талану".
Нікому не вдалося поставити на коліна цю велику людину, не пішов
він проти совісті і свого народу, бо він незламний, а тому —
безсмертний.
|
| Категорія: Довженко Олександр Петрович | Додав: slav4uk (18.01.2013)
|
| Переглядів: 672
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
