|
|
Каталог
Художня майстерність автора у кіноповісті "Україна в огні" (твір)
Твір на тему: "Художня майстерність автора у кіноповісті "Україна в огні""
Читаєш кіноповість «Україна в огні», дивуєшся і захоплюєшся. Якою
поетичною силою, художньою майстерністю треба володіти автору, щоб читач
усім серцем проникся болями і трагедіями народу, думав над проблемами
твору, як над своїми власними, що зачіпають за живе, болять, як рани.
Сценарій фільму «Україна в огні» складається з п'ятдесяти
епізодівкартин, а кожна з них — з певної кількості кінокадрів. Але це ще
й кіноповість, тому можна говорити про розділи. Епізоди, що лягли в
основу цих розділів,— надзвичайні, виняткової сили, що виростають до
символів: люди у ярмах і шлеях у середині XX століття орють землю;
цнотлива і скромна дівчина відчайдушно пропонує себе першому стрічному,
але нашому воїну, щоб не дістатися ворогові; хлопець обіцяє коханій
повернутися до неї за будь-яку ціну, хоч бронзовим пам'ятником за
вікном; двоє українців душать один одного на колючому дроті концтабору
за переконання; батько записує дочку на німецьку каторгу; син-дезертир
вбиває власного батька; мати гонить сина-поліцая дрючком у партизани.
Світ знову розколовся на «своїх» і «чужих» незалежно від ступеня кровної
спорідненості. То ж кожна така картина — відображення кричущих
протиріч, якими сповнене життя нашого народу, відображення безмежної як
зовнішньої, так і внутрішньої трагедії України. Прийом контрастів, часто
вживаний автором, виправдовує себе у творі, бо саме це стало основою
негараздів, «суперечливих трагедійних стиків» у нашому суспільстві під
час війни.
Батальні сцени описані Довженком із неабияким знанням стратегії і тактики ведення бою. Ось лише один приклад:
«Огонь... Огонь... Огонь. Танки репались і перекидались, і
горіли, як на страшному суді. Горіло залізо, горіла сталь. Шалений
вогонь гніву й пристрасті битви надавав бійцям такої велетенської сили,
що важкі гармати вертілись у них у руках, як іграшки.
Літали зграї переляканих, знавіснілих птиць. Лисиці дрижали в
норах... Вовки в кущах, наївшись людського м'яса, припадали черевами до
землі. ...Вони повзали, не сміючи навіть вити, і клацали зубами. Вовчиці
плакали.
Такий страшний був світ у бою. Одна лише людина могла витерпіти бій. Тут боролося безсмертя із смертю».
У поетичній стилістиці сценарію чільне місце належить метафорі,
персоніфікації та алегорії. їх зустрічаємо скрізь у творі: «Степи гнівом
утоптано та прокляттям, та тугою, та жалем», «на другий день затужила
вся вулиця», «плакав вагон», та й сама назва твору метафорична —
«Україна в огні».
У композиції письменник використовує й такі прийоми, як описи
сну чи видіння. Вони виконують роль ретардації (гальмування) дії для
глибшого її осмислення (тяжкопораненому Василю Кравчині на операційному
столі ввижається-пригадується, то як його витягають із палаючого танка,
то як він керує атакою, то як падає від вибуху ворожої гранати.
Сон Ернста фон Крауза про те, як його піймали партизани і покарали за скоєне, є передбаченням подій, що незабаром стануться.
У кіноповісті більша, ніж у звичайному епічному творі, роль
підтексту — він посилює психологізм твору. Так, замість тривалого
діалогу між Запорожцем і Забродою, в якому було б передано всю напругу
їхньої взаємної ненависті, автор дає одну-єдину фразу: «...вони подали
один одному руки, розстрілявши тут же один одного очима».
Здавалося б, у такому серйозному, трагедійному творі не до
жартів. Але письменник вірний правді життя і показує ще одну рису
українського національного характеру — вміння посміятися над собою та
над іншими навіть у найскладніший час. Це, на мій погляд, іде від наших
славних предків — мужніх козаків-запорожців, що сміялися ворогові в
лице, навіть сидячи на палі.
Найбільше у повісті жартує і діє з гумором Мина Товченик. Він
умудрився підслуховувати ворогів у самому штабі, сидячи на печі. Але не
втримав язика і вирішив висловити вголос свою думку про Гітлера. На
питання окупантів, які його схопили, де Запорожець, він відповідає: «Де
кущ, там і Запорожець, де ліс, там і тисяча...» Мина кмітливо втікає від
поліцаїв знову на піч, а коли його ще раз піймали, то, щоб відтягти
свою страту, починає з натхненням співати фашистський гімн так, що
окупанти вимушені були завмерти струнко в офіційному вітанні. На щастя
Товченика саме в цей момент нагодилися партизани, і той, «знявши петлю,
почав похазяйськи складати вірьовку».
Отже, О. П. Довженко у кіноповісті «Україна в огні» показав себе
визначним майстром пера, людиною з гарячим серцем, якій болять рани
народні і яка вірить у безсмертя свого рідного народу.
|
| Категорія: Довженко Олександр Петрович | Додав: slav4uk (18.01.2013)
|
| Переглядів: 884
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
